Інтерв'ю з Романом Корнійко

roman korniikoРоман Корнійко Президент Міжнародної Благодійної Фундації «Отчий дім» зі значним відривом від інших кандидатів здобув перемогу у Всеукраїнському конкурсі «Людина року в українському християнстві-2010». Діяльність«Отчого Дому» і особисто Романа Івановича багаторазово була відзначена грамотами та державними нагородами. Цього разу представники різних християнських конфесій зійшлися на тому,що ця людина зробила значний внесок у розвиток національної духовності і гідна цього почесного звання.

 

Ви служите дітям. А як пройшло Ваше дитинство? {lofimg src="/images/stories/showcase/Unian1.jpg" mce_src="/images/stories/showcase/Unian1.jpg"} 

- Моя мама була вихователем в дитячому садочку,а тато — столяром у санаторії. Моє дитинство було,можливо,набагато важчим,ніж у тих дітей,які зараз втікають зі своїх домівок. Але я навіть не міг подумати про те,щоб залишити тата і маму. В той час коли однокласники відпочивали,я йшов на город допомагати мамі. Вона мене не примушувала,але співчуття примушувало мене відмовлятись від того,що мали мої друзі. М'ясо ми мали лише на Різдво. За все своє дитинство я не мав жодної іграшки. Чому так? Справа в втому,що мій брат народився з мертвою рукою і мама,щоб зробити йому операцію,позичила великі гроші, які віддавала 16 років. Я не ображався,я розумів,що потрібно допомагати. І зараз я не шкодую про це. Бо я навчився не боятися працювати,ставити цілі і досягати їх.

Чому Ви вирішили зайнятись саме проблемою безпритульних дітей і дітей-сиріт?

- Я дякую Богові, що Він взагалі удостоїв мене займатися цією проблемою. Скажу правду,я не любив дітей. Я вчився на педіатричному факультеті і всі роки думав,як би мені не бути педіатром після закінчення університету. Але Бог все ж дав мені можливість проявити побожність,допомагаючи сиротам. Не скажу,що полюбив їх відразу. Я намагався,подібно Іоні, уникнути цього служіння,бо діти вулиці мені не сподобались. Але одного разу Господь дозволив мені побувати у трущобах,де живуть безпритульні діти. Одна дитина мене запросила до себе«додому», тобто в холодний брудний підвал,де вона ночувала. Коля я це побачив,моє серце змінилося,воно просто розкололося. У той же вечір,коли я підійшов до ліжечка своєї дитини,щоб поправити ковдру,я заплакав: а хто поправить ковдру тим дітям і чи є у них ковдра взагалі? Тоді замість кам'яного серця Бог дав мені плотяне,в якому з'явилась любов до дітей. Це не я таки добрий,а Бог,Котрий мене вибрав з посеред сотень,тисяч нести це служіння.

Бог дав мені плотяне серце,в якому з'явилась любов до дітей

На початку своєї діяльності Ви приводили безпритульних дітей прямо у свій дім і там їх лікували. Як це сприйняла Ваша сім'я?

- Відверто кажучи,спочатку я дуже переживав,як це сприйме моя дружина,але вона підтримала мене. Майже у всіх тих дітей була короста і «бомжики», як вони називають вошей. Я розумів,що граючись з моїми дітьми,вони можуть це їм передати. Але ми вірили у те,що написано у Біблії і дякували Богу,що ні одна зараза чи воша не перелізе на наших дітей. І коли діти бавились лобик до лобика,носик до носика,звичайно серце стискалося,але Бог захистив. Мої діти ніколи не відсторонювались від тих дітей,що ми приводили,а навпаки,приймали їх як гостів,усім ділилися. Вони — це частинка«Отчого дому», вони нічим не відрізняються і не виділяються. Я вдячний їм,що вони показують обездоленим дітям Божу любов.

Чи бувають складнощі в донесенні Слова Божого до дітей вулиці, адже вони живуть за своїми,жорстокими законами?

- Слово Боже гостріше усілякого двосічного меча. Коли ти несеш дитині Слово,воно обов'язково дає результат,можливо не відразу. Бувають ситуації, коли на перший погляд,ці діти не приймають Слово. Але проходить якийсь час і вони,побачивши це слово не просто в твоїх вустах,а й в ділі, приймають його. Часто бувало так,що вони спеціально нас випробовували: чи відповідають наші діла тому,що ми говоримо. І побачивши,що слово і діло невіддільні, діти приймали його.

Як діти вас випробували?

- Одного разу служба у справах дітей привезла до нас трьох дітей і з їх появою у нас почалися крадіжки. Як ми не просили їх,не переконували,що комусь горе і сльози від таких вчинків,що це гріх — результату не було. Тоді ми звернулися до кримінальної міліції, яка поставила спеціальну хімічну пастку і спіймала крадія. Коли докази вже були на руках,цей хлопчик так переконливо виправдовувався,що офіцер міліції мені сказав: «Послухай,я 20 років у міліції, усе бачив,а тут — докази на руках,а мені хочеться йому повірити». Тоді ми вирішили зіграти,ніби міліція його забирає. Усі прощаються,інші діти,не знаючи,що це театр,пускають сльозу. Я віддаю йому свою шапку,щоб йому там не було холодно. Потім,уже у відділку я їх наздоганяю і прошу відпустити дитину. Тоді міліціонер з похмурим виглядом каже йому: «Тільки з поваги до цієї людини я тебе відпущу,але наступного разу і ти,і він — сядете обоє!». Було страшно,але ми його забрали. Вже через два дні він прийшов до мене,зізнався,вибачився і подякував за те,що мої слова про любов не розбіглися з моїм ділом,що я,знаючи його вину,пожалів його. Цей випадок змінив його серце і він став нашим надійним помічником,на якого можна покластися.

Хто може всиновити дітей з Вашого притулку? Це можуть бути тільки батьки-християни?

- Будь-яка людина,яка отримає направлення від Департаменту усиновлення Міністерства у справах сім'ї, молоді та спорту. Ми не ділимо людей за релігійними переконаннями. «Отчий дім» — це не релігійна,а благодійна організація,яка тільки використовує християнські засади виховання,моралі і етики. Ми не прив'язуємо дітей до якоїсь церкви чи конфесії. І це не в нашій владі віддати дітей у віруючу чи не віруючу сім'ю. Нам важливо,щоб це була гарна сім'я,яка буде дбати про дитину. «Хто приймає одного з малих цих,той Мне приймає", — сказав Ісус Христос. Бог обов'язково відвідає і благословить сім'ю,яка прийняла дитину.

Ми використовуємо християнські засади виховання,але не прив'язуємо дітей до конфесії

Яка зараз найбільша потреба у «Отчого дому»?

- На превеликий жаль,у нас є фінансова проблема. Через економічну кризу партнери«Отчого дому» змушені були відмовитись від підтримки,або зменшили допомогу. Тому на сьогодні у нас досить скрутний період,ми з місяця в місяць стягуємось,щоб оплатити комунальні послуги. Звичайно,ми стараємось,щоб діти не страждали. Вони мають хліб і до хліба і про ці проблеми не знають. Іще попередня влада забрала у нас один з проектів,в якому залишилось багато коштів. І зараз деякі з наших партнерів вимагають їх повернути. Ми залишились без вини винним і в боргу. Але ми віримо,що Бог нам допоможе,тому що ніхто з нас не взяв жодної копійки,навпаки,ми все з своїх домів несемо в «Отчий дім».

Як Ви вважаєте: в чому причини досить широких масштабів сирітства в Україн

- Сирітство — це прокляття,яке є над країною,і в нього є духовні причини,котрі впливають на всі країни колишнього СРСР. Перша — це невіра в Бога і безвідповідальність нашого суспільства за своїх дітей. В Союзі боялися влади,осуду. Режим зник,в Бога віри немає, то й немає кого боятися,немає відповідальності. Друга — в СРСР був зруйнований інститут сім'ї. Батьки вимушені були йти на роботу,а з їхніх дітей виховували жовтеняток,піонерів,комсомольців,в не тих,хто,бачачи взаємини тата і мами,вміє будувати власну сім'ю. Зв'язок між батьками і дітьми був розірваний політикою СРСР. Ми діти тих,хто не виховував нас. У нас немає передачі із поколінні в покоління сімейних цінностей. Наступна причина така: за часів СРСР у християн дітей віднімали і віддавали в інтернати,а батьків засилали,тобто штучно робили дітей сиротами. А зараз ми пожинаємо: тоді грішили проти християн,зараз аукається нашому суспільству. Ми маємо попросити у Бога прощення за все,що робилося в нашій країні проти християн,а також простити тих,хто це робив. Так ми зможемо вирвати корінь і зів'януть листочки. Ну і ще одна причина — пропаганда телебачення: воно не демонструє повагу дітей до батьків і навпаки. Воно показує дітей розумними,а батьків злегка придуркуватими. Діти думають: «А що ці старики знають,вони відсталі". Тому у нас немає поваги до дорослих.

Чи співпрацюєте Ви з іншими благодійними організаціями,що займаються дітьми?

- Так. Зовсім недавно«Отчий дім» виступив одним з ініціаторів створення Альянсу«Україна без сиріт». Ця громадська організація має мету: своїми очима побачити Україну без сиріт. Хтось скаже,що це неможливо. Але ми кажемо,що якщо поставити ціль,досягнути результату можливо. Просто потрібно прикласти зусилля,просити про це Бога. На першій установчій конференції Альянсу було близько ста делегатів від різних громадських християнських організацій. Ми самі були здивовані, скільки людей працює у цій сфері. Це нас надихнуло і ще більше утвердило в тому,що прийде день і Україна буде,можливо,першою у світі країною без сиріт.

Прийде день і Україна буде,можливо,першою у                                світі країною без сиріт

Чи допомагає Вам у Вашій справі влада?

- Слава Богу,в Україні з 2000 року іде поступова тенденція до вирішення проблем дітей-сиріт. Завдяки сприянню влади в Києві проблема безпритульності фактично подолана. На жаль,про інші міста поки що цього сказати не можемо,але кількість дітей-сиріт зменшується,завдяки покращенню умов для усиновлення. Але в цьому напрямку,на мою думку,попередня влада трохи недопрацювала і ми спробуємо довести почате до кінця з новою владою.

В якому напрямку Ви маєте намір співпрацювати з владою?

- В Україні вже створені сімейні форми виховання,щоб діти виховувались не в інтернатах,а в дитячих будинках сімейного типу,в прийомних сім'ях. Слава Богу,держава виділяє дуже великі кошти на це. Але в цих умовах дитина знаходиться тільки до 18,інколи до 23 років,це тимчасова форма виховання. Далі дитина вимушена піти в самостійне життя. А от усиновлення у нас в занедбанні. Бо при усиновленні дитина автоматично втрачає пільги на вступ у виші, на позачергове отримання житла. Потенційні усиновлювачі прораховують: маленьку дитину вони ще прогодують,але далі не зможуть її вивчити,дати їй путівку в життя. Тому вони не хочуть робити ведмежу послугу і залишають дитину в інтернаті з гіпотетичною можливістю отримати вищу освіту і житло за кошти держави. Тому я вважаю,що усиновлення потрібно підняти на вищий рівень,ніж всі інші форми виховання. Бо сім'я — це святе,це те,що Бог нам дав для вирішення наших проблем.

Сім'я — це те,що Бог нам дав для вирішення наших проблем

1 березня під стінами Верховної Ради відбулась акція протесту проти усиновлення дітей одностатевими парами і проти внесення відповідних змін до Сімейного кодексу України. Як Ви ставитесь до цієї проблеми?

- Особисто я вважаю,що це не правильно,це не по християнські, не по біблійські. Віддаючи дітей у сім'ї з одностатевими шлюбами ми заздалегідь програмуємо дітей на те,що вони будуть нетрадиційної орієнтації. А в Біблії написано,що це є гріх. І такі люди Царства Божого не наслідують. Тому кидати дитину туди,де є гріх і небезпека для дитини,я вважаю це злочин проти дітей.

Чи можна в цьому питанні якось вплинути на владу?

- Я думаю,нам просто треба молитися за нашу владу. Це,свого роду,вплив Європейського Союзу. Ми туди прагнемо і це не залишається без відбитку. Нам треба підніматись і відстоювати християнські цінності, щоб не втратити те,що втратила Європа зі своєю свободою.

Вважаєте,у християн достатньо можливостей і впливу,щоб вирішувати такі серйозні суспільні проблеми?

- Християни повинні брати на себе ініціативу. Наше гасло«Допомогти Україні вирішити проблему безпритульності". Не спостерігати,а зробити свій внесок. Наш запал захопив християн різних конфесій,вони почали приїжджати до нас і просити поділитись досвідом. В результаті ми підготували 58 лідерів,які відкрили 34 дитячі християнські центри по Україні. Християни повинні бути ініціаторами різних заходів,які можуть змінити ситуацію у нашому суспільстві. Ми повинні брати відповідальність. Тим,хто бере відповідальність,Бог дає і силу,і владу,і авторитет,і мудрість. Ми повинні бути світлом,показувати людям християнство в дії, а не тільки в словах.

{youtube}I_9Jgsi-vpM{/youtube}

 

aliance

light

artist shapovalov

christ-song

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.