Інтерв'ю з Ігорем Шевчуком

shevchukІГОР ШЕВЧУК: «У Спілці – велика присутність і серця, і розуму, і правди» 

На фестиваль християнської поезії, серед представників Київського осередку СХПУ, завітав член Національної спілки письменників України Ігор Шевчук. Поет є прихожанином УПЦ (КП) і благовісником Слова Божого художнім словом. Його творчий доробок нараховує вже 15 поетичних збірок. У приватній розмові Ігор Шевчук поділився враженнями від побаченого і почутого.

 - Розкажіть як Ви дізнались про СХПУ і як потрапили на Фестиваль?

– Коли мій друг, священик УПЦ, знайшов на одному з автокефальних сайтів оголошення про фестиваль, я зразу відчув, що це промисел Божий.
Помолившись і відкинувши всі спокуси й омани ворога, котрий не хоче, щоб християни знаходили через Слово Боже одне одного і любили, бо в цьому сила Христа, я відчув, що Бог благословляє моє рішення. Я з радістю, з любов’ю прийняв участь у фестивалі, тому що де люблять Христа, славлять Ім’я Христа, там я буду, незважаючи на національності, конфесії, й тому подібне, тому що таких людей веде Христос.

– Яке враження справила на Вас Спілка християнських письменників?

– Сила і перевага цієї Спілки в тому, що тут дуже велика присутність і серця, і розуму, і правди. Нехай ці поети, можливо, не завжди втілюють сильні художні образи, але жива присутність Христа і Духа Святого тут просто незрівнянно сильніша, ніж в інших творчих організаціях, де я був. Цими людьми дійсно рухає Христос і вони це знають, і цьому радіють, і цим живуть. Вони радіють цьому більше, ніж художнім здобуткам, бо знають, що правдою Божою живуть і спасаються. Це основне.

– Як вважаете, завдяки чому вдалося об’єднати в Спілці поетів різних конфессій?

– Вся справа в тому, що ми маємо людей, котрі дійсно за нас відповідають. От є наставник прекрасний – Костянтин Шаповалов. Є духовники наші прямі, перед котрими ми як перед Самим Христом. Вони ніколи нас не можуть обманути, чи зіпсувати, бо це все одно що себе зіпсувати. Жоден учитель не буде псувати своїх підопічних. Тому що всі люди Христові мусять казати правду. Церква, скільки вона існуватиме, буде говорити правду. Причому всяка, з різних конфесій, вона буде говорити правду про Христа, що Христос є, і що треба спасати і догоджати Богу. 

– Чи плануєте Ви й надалі співпрацювати зі СХПУ?

– Це тільки один Бог знає, як Він буде зводити людей і певні події, щоб вони служили Христу, на прославу Христа. Так як і ми всі хочемо. От в цьому ми абсолютно одностайні, ми дійсно брати: ми любимо Христа, хочемо служити Йому і служимо. І Він нас буде вести. Я відчуваю, наскільки прекрасний тут голова, я молився за нього і відчув це. Я йому сказав: «Мені дуже сподобалася ваша душа і серце. Ви – перспективний чоловік, тому що ви дійсно любите Христа, і ви дійсно Йому служите. Він вас поведе до ще більших успіхів». Тому ми обов`язково десь будемо зустрічатися. Ради Самого Христа і слави Христової.

– Розкажіть, будь-ласка, як давно Ви з Богом?

– Наша хата була зовсім близько від церкви. І до нас завжди заходило дуже багато віруючих з сусідніх сіл. А дух віруючих людей – простих серцем, напрацьованих селян, дуже багато значить. Серце в них не брехливе стосовно Бога. І цей дух я відчував протягом всього дитинства. Прямий їхній дух, пряма віра їхніх сердець сказали мені більше, аніж будь-які навчальні посібники. 
Коли нас причащали в церкві, ще змалечку я знав, що Бог є. Я це духом чув, бо я був мовби народжений з відчуттям Духа.

– Як Ви зрозуміли, яке у Вас призначення від Бога?

– Іноді ще з дитинства видно, що з людини виросте. І який в неї, так би мовити, образ просвічує. Так було і зі мною. Видно, мав уже тоді своє призначення. Адже в людині з самого початку, від народження повинен жити поет, або, скажімо так, слуга Христа. І це просвічує з тих глибин, котрі глибші за саму форму. Адже ми живемо в світі форм, а це глибше – це йде з духу. І коли в людині це є, вона світиться. Таку людину, наприклад, можна одягнути в простеньке платтячко, а буде зрозуміло, що це цариця. І вона зможе стати царицею. Якщо вона не така, як усі, її треба одягати в натуральний царський одяг, відповідно статусу. Але якщо в людині дуже сильно просвічує цей Божий образ, то на неї можна одягнути що завгодно, а буде видно, що це людина з великою вродженою культурою, з великою вірою і з великим добром і любов’ю. А можна на людину, котра не народилась такою, і не дозріла до такого розуміння одягнути дуже дорогий і модний одяг, а буде видно, що це – кучер, котрий лише приодягнувся трохи. І в буквальному сенсі, і в духовному сенсі буде видно, що існує невідповідність.

– Ви знайомі з такими відомими літераторами як Іван Дзюба, Ліна Костенко. Як ви з ними познайомились, і як вони відгукуються про вашу творчість?

– Ліна Костенко, і Гончар, і Коротич, і Дзюба Іван Михайлович… Дзюба взагалі мій хрещений батько поезії, бо він на з’їзді говорив про мене, що поки такі «кадри» є, нам поки що не дуже треба хвилюватися, чи буде в нас Україна. Він говорив, що це самобутні люди, вони з Христом. І він мене благословив.
І Євген Гуцало і Драч надзвичайно добре до мене поставилися – і зараз при зустрічі обіймаємося. Вони висловили найвищі оцінки стосовно перших чотирьох книг, котрі читали. Коли я був молодим, мене підтримували Коротич, Гончар, Ліна Костенко, Дзюба, Гуцало, Драч. 
Борис Олійник допоміг мені правильно зорієнтувався в реальності, бо тоді була Москва. У Києві не було ніякої свободи зовсім. Він казав, що мене просто знищать з тим що я пишу, бо я обігнав, як ті японці з технікою. Що я пишу зовсім по-своєму, самобутньо, а Москва цього не пропустить. Я собою являв тоді загрозу для неї, тому що перші мої книжки були надзви чайної художньої сили, котрій просто не було опонентів. А професіонали намагаються підтримати дійсно обдарованих людей, і говорити про них правду, бо це їхнє майбутнє. 
Так само й ми повинні підтримувати молодих – це для мене святе. Ми маємо передавати творчий спадок, тому що якщо не буде наслідування, то не буде культури. Потрібно, щоб був звязок поколінь, і не важливо, яка конфесія: якщо ми з Христом і передаємо культуру, то тоді відбувається безперервний хід і спасіння є всім, хто живе на цій землі. А якщо б ми перервали, не передали молодшим, то не було б культури, була б смерть. Тому ми з Христом, ми передаємо весь цей спадок. Й основним є те, що Христос перемагає в культурі. Він перемагає в розвинутих сосудах, які Він наповнює світлом і дає радість. А своїм життям та творчістю ми наочно засвідчуємо те, що Христос є. 

 {lofimg src="/images/fest_proza.jpg" mce_src="/images/fest_proza.jpg"}  

{lofimg src="/images/stories/showcase/shevchuk.jpg" mce_src="/images/stories/showcase/shevchuk.jpg"}  

 

 

aliance

light

artist shapovalov

christ-song

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.