Тетяна Свірська

Сірий німотний день

Сірий німотний день.

Злий і глухий час.

Радості одкровень

певно що, не для нас.

Хтось ще не все сказав.

Хтось уже все зробив, –

зрадив і роз’єднав,

сумнівом оповив.

Нині – душа мішень.

Сіється лють і страх.

Може це судний день

на крижаних вітрах?

Дим перекрив зорю,

скоро сягне небес.

Іродова рука

вправно трима ефес.

Поміж кривавих ран

мостить в безодню шлях,

самолюбивий тиран,

з посмішкою на вустах.

Нині – душа мішень.

Істина. Вічність.

Страх.

Твориться Судний день

на крижаних вітрах.

 

Щось інше

Щось інше, ще незнане та стрімке,

вмить душу ошелешену підхопить.

Таке, забуто-рідне і п`янке,

аж відчуттями подих перехопить.

 

Щось не від нас, не від буденних днів.

Воно й суєтність – не сумісні речі.

Воно не потребує зайвих слів,

а мовчки вириває з порожнечі.

 

До нього не потрапить навмання.

Не віднайти – того жадати треба.

Не допоможуть сила й визнання,

то – не земля, то вже початок неба.

 

То – незбагненність. Світла таїна.

Туди стрімка уява не здійметься.

Лише молитва, щира й запальна,

краєчка вічності із трепетом торкнеться.

Коли опускаються руки

Коли опускаються руки

і вистояти несила,

дякую Тобі, Боже,

що даєш мені крила.

Що на яскраві зорі

мої піднімаєш очі,

коли підступає морок

і холод ночі.

І навіть сльози безживні

відблиски світла мають,

допоки мене у небо

крила Твої здіймають.

 

Творилася душа

Творилася душа

у муках і безсонні,

а свідками були

                лише сузір'я сонні.

У відчаї ряснім,

                у мовчазних скорботах

рождалася душа,

                то преважка робота.

Вона до світла йшла

                сама з собою в спорі.

Творилася душа

                у бунті й непокорі.

На плутаних шляхах,

                під промахи й поразки.

Зриваючи крізь біль

                закостенілі маски.

Зриваючись згори

                у відчаю долину, –

творилася душа,

                творилася людина.

Творилася любов

                із ран і непокою.

Творилася Творця

                незримою рукою.

 

Лише пів-подиху – і зацвітуть сади

 

Лише пів-подиху – і зацвітуть сади.

Усе живе в передчутті завмерло.

Відсвічують з листочків молодих

напіввідкриті дивовижні перли.

Навколо безмір світла і тепла.

Здається, нині – перший день творіння.

І ми, ще не пізнали сили зла,

і сад Едемський о порі цвітіння.

Іще немає плутаних доріг,

іще не сказано, не скоєно, ще – чисто.

Едемський сад, мов Божий оберіг,

у біле одягається врочисто.

Лише пів-подиху – і десь із відтіля

проллється благодать над грішним світом.

І зачудується замучена земля,

покривши чорні рани білим цвітом.

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.