Вибори: віра є - розуму не треба?

Олена Сердюк,
2-е місце у номінації «Християнське суспільство напередодні вибору – пробуджена совість чи легковажна бездіяльність» Першого Всеукраїнського фестивалю християнської публіцистики

Україна живе напередодні чергових виборів до Верховної Ради, які заплановано на жовтень 2012 року. Недооцінювати важливості цього моменту не варто. Для християн знову стає актуальним питання: яку позицію зайняти або чию сторону прийняти. Дехто є прихильником активної участі християн у політичному житті країни, а дехто закликає лише молитися. Думки, як говориться, розділилися. І, як це не дивно, дебати на цю тему розпалюються не напередодні виборів, а після них, коли помилки стають уже очевидними.

 

 

Розуміємо ми чи ні, але вибори для нас – це свого роду тест, екзамен на здатність відрізнити світло від темряви, не віддати свої голоси за темряву, щоб таким чином не брати участі в її справах. Є такі, хто щиро намагається не брати в них участі, але все ж таки бере участь через свою пасивність, бездіяльність, або, м’ягко кажучи, через свої немудрі рішення та немудрий вибір.

Історія має трагічні уроки, коли християнське суспільство було не в змозі відрізнити світло від пітьми, або просто виявило легковажність і, таким чином, дало змогу пітьмі посилитися. Свого часу християнська церква Німеччини, та й усього світу, дозволила Гітлеру прийти до влади, що мало трагічні наслідки для всього людства.

Як це не дико звучить, але Гітлер був католиком і багато хто з фанатично налаштованих нацистів були членами численних на той час протестантських церков. У 24 статті своєї партійної програми Гітлер писав про свободу всіх релігійних віровань, і його партія виступала «за позитивне християнство» ( що б це значило?). У промові, виголошеній 23 березня 1933 року у Рейхстазі, Гітлер, віддавши належне християнським церквам «як важливим елементам збереження душі німецького народу», обіцяв поважати їх права. Він проголосив, що мета його уряду – досягнення згоди між церквою та державою, розраховуючи на голоси членів партії католицького «Центру», які згодом й одержав. Було навіть підписано конкорд їз Ватіканом, який гарантував свободу католицької віри. Але вже незабаром папа Пій ХІІ був змушений визнати, що націонал-соціалізм – це «неприкрите відступництво від Іісуса Христа, заперечення його вчення та діянь у спокутуванні гріхів людства, проповідь культу насилля та расової ненависті, нехтування свободою та гідністю людини».

На жаль, дуже багато протестантських священиків вітали прихід Гітлера до влади.

Вони були настільки сліпі, що навіть з «почуттям задоволення» зустріли прихід нацистського режиму. Незабаром клятвою вірності фюреру звязала себе більшість протестантських священнослужителів, тим самим зобовязавшись юридично та морально виконувати накази диктатора.

Але навесні 1937 року католицька церква Німеччини, як і більшість протестантських церков, які спочатку прагнули до співробітництва з новим режимом, втратили всі ілюзії. Тисячі християн було арештовано.

Чи не ризикує і наше суспільство, християнське в тому числі, втратити всі ілюзії подібно прозрілим священнослужителям Третього Рейху, або подібно головному герою роману Оноре де Бальзака «Втрачені ілюзії», Люсьену де Рюбампре, чиї нещастя походили від легковажних помилок, які він робив, перетворюючи його то в героя, то в антигероя? Усі ці помилки відіграли фатальну роль не тільки в його долі, але й у житті його близьких!

Як це схоже на те, що відбувається з церквою сьогодні! Як бачимо з історії, церква може стати ось таким антигероєм. Усе залежить від тих рішень, які вона приймає або не приймає. Чи не допускає вона непробачних помилок? А церква – це ми, кожен окремий віруючий, і таке розуміння протвережує: на нас покладена величезна відповідальність за долю країни та за події, що відбуваються в ній.

До речі, переслідування протестантів та католиків з боку нацистського режиму не дуже збентежили німецький народ. Що насправді торкалося сердець німців у ті роки, так це вражаючі успіхи Гітлера у ліквідації безробіття, підвищенні економічного рівня, відновленні військової могутності країни та численні, здобуті одна за одною перемоги у сфері зовнішньої політики.

Сама собою виникає аналогія. Що насправді турбує наше суспільство сьогодні, християнське в тому числі? Чим ми керуємося, коли вирішуємо віддати свій голос за того чи іншого кандидата, ту чи іншу політичну силу? Тимчасовою вигодою чи вічними цінностями? Чим для нас є вибори? Чому ми на них йдемо чи не йдемо?

І чому християни практично ніколи не бувають єдиними у своєму виборі? Як трапляється, що ми віддаємо голоси, якщо їх віддаємо, за зовсім різних кандидатів і за зовсім різні політичні сили, які відрізняються одна від одної, як небо від землі? Як так відбувається, що частина християн бачить світло в одних, а друга – зовсім в інших? Може, просто в жодному з них немає світла і ми тицяємо пальцем в небо? Якби в небо!.. А може, у нас самих недостатньо світла, щоб розгледіти його в інших?!

І чи думаемо ми взагалі? А може ми дотримуємося до болю знайомої ще з радянських часів тенденції слідувати «лінії партіі»? Ви розумієте що мається на увазі?

І як вчинити, якщо насправді немає жодного гідного нашого голоса кандидата? Такий хід подій дуже актуальний і ставить у глухий кут багатьох, призводить до розчарувань та пасивного ставлення до виборів. Тож зовсім не голосувати?

Насправді ж, іноді коли дивишься на нашу демократію, згадуються слова Уінстона Черчиля про те, що вона, ця демократія – найгірша форма правління, якщо не брати до уваги всі інші, що були вигадані людством.

І хоча демократія є формаю правління, при якій УСІ громадяни беруть участь в управлінні державою и беруть на себе відповідальність перед суспільством через своїх вільно обраних представників, а держава з демократичною формаю правління регулярно проводить вільні й справедливі вибори, право на участь у яких надається всім громадянам, і вибори в демократичному суспільстві не можуть бути лише ширмою, за якою ховаються диктатори чи одна єдина партія, а являють собою справжнє змагання за підтримку народу, на практиці відбувається – «дивіться пункт вище». Розчарування людей зрозумілі.

Питань багато. Спробуймо знайти відповіді.

Для початку хотілося б навести одне чудове висловлювання людини, яка жила - це вражає! - у період з 1870 по 1918 рік і чиї думки залишаються такими актуальними й сьогодні:

«Пусть никто не верит наговорам обольстителей, которые говорят, что для христианина совершенно безразличен тот или иной порядок гражданской жизни, ибо тот или иной строй, те или иные порядки жизни могут содействовать или препятствовать делу спасения... Дело не в борьбе двух режимов управления, а в борьбе между верой и неверием, между христианством и антихристианством» (Епископ Пермский и Саликамский).

З моєї точки зору, у цьому висловлюванні криється відповідь на перше і головне питання: чи брати участь у виборах. Як бачимо, від нашого вибору залежить багато чого, в тому числі в якому суспільстві ми будемо жити, при якому ладі, чи буде цей лад сприяти або перешкоджати справі спасіння, не кажучи вже про питання безпеки та економіки. Це важливо – голосувати!

А де шукати відповіді на інші питання? Як визначити, у кому є світло, а в кому - ні? Що робити, якщо в жодному світло так й не буде знайдене? Як бути єдиними у своєму виборі, бо, як відомо, у єдності сила?

Я вірю в те, що нам, як дітям Божим, дана Божественна мудрість та розум. Скористаймось ж ними!

Один Божий слуга сказав, що сьогодні в церкві «віра розлучилася з розумом». Це дуже сумно та... небезпечно. Будьмо ж розумними!

Ми маємо можливість не тільки молитися, але й оцінювати, спостерігати, особливо за життям тих, хто змагається за нашу з вами підтримку. При цьому хай нас не вводять в оману постаті «сильних світу цього», які стоять зі свічкою в руці в традиційному храмі або відвідують ультрасучасну церкву.

Будьмо розважливими та розсудливими, щоб визначити найкраще, можливо, з найгіршого, тим не менш! Тому що коли прийде найгірше, то буде зовсім погано!

Пам’ятаймо й гіркі уроки історії, тому що ті, хто їх пам’ятає, відкривають двері у майбутнє. Воно в наших з вами руках!

aliance

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.