Маю честь?

 Алла Данг,
3-е місце у номінації «Мораль і культура – скарб чи неволя української молоді» Першого Всеукраїнського фестивалю християнської публіцистики

Згадаймо старе прислів'я: "Бережи мундир з нового, а честь - змолоду". А ще в народі говорять: "Честь та совість не пропити". На жаль, сучасна людина зробила можливим й це. Отже, що сьогодні ми вкладаємо в ці поняття - честь та гідність? Наявність пристойного банківського рахунку або розмір гаманця? Чи, можливо, кількість нерухомості або "потрібних" зв'язків з "вартими" людьми, а просто кажучи - "крыши"? У сучасному суспільстві відбулася підміна понять, що є честь, а що безчестя. Зараз, хто вище "злетів", той автоматично наділяється титулом "гідний" та увінчується честю, незважаючи на способи та методи досягнення мети. Але ж раніше, колись давно, усе було не так: честь не вимірювалась матеріальними благами. Шляхетність та честь не мають національної приналежності та часових обмежень. Історія знайомить нас із шляхетними та гідними людьми різних часів і народів : це полководці, царі, священики, представники мистецтва і науки та просто у чомусь видатні особистості. Усіх їх об'єднують певні якості, характеристики, властиві тільки цій категорії людей. Щось таке їх виділяло з маси: любов до свого народу, до своєї батьківщини, шляхетність, самовідданість, відповідальність, жертовність, честь та гідність. Саме такі якості спонукали людину до здійснення подвигів.

 

Люди не народжуються з успадкованими честю та гідністю. Ці поняття виховуються в людині, і краще, коли це відбувається з малих років, від народження..

Були часи, коли лицарі билися на турнірах за честь пані. Чи дуелі - не рідкісний спосіб з'ясування стосунків іншого часу, де хама та кривдника ставили на місце або, принаймні, приводили до тями, якщо не вбивали. Давайте згадаємо такі слова, як "честь маю представитися", "честь маю служити", "даю слово честі" та багато інших. До речі, слово офіцера царської армії дорого коштувало. Не виконати обіцянку - все одно, що втратити честь та гідність.

Радянське кіно намагалося виставити офіцерів Білої гвардії як боягузів, зрадників, тобто антигероїв. А ось командирів Червоної Армії представити прикладом для наслідування. Тільки ось мені запам'ятався інший яскравий образ представників більшовиків - "товариш Швондер і його команда". Їх культура, вірніше її відсутність, манера спілкування, поведінки.

Так влаштована людина, що вона повинна мати перед собою приклад для наслідування : в родині - це початковий і найважливіший етап, потім у суспільстві, у державі. На певних етапах життя, коли відбувається формування особистості, дуже важливо, щоб перед очима був гідний приклад для наслідування. Найчастіше нас формує те, що ми бачимо, що чуємо і що нас оточує. І доки у людини є душа, вона на підсвідомому рівні шукатиме собі приклад для наслідування і знайде. Якщо не в сім'ї, то у іншому місці. Питання: якої якості буде цей приклад, цей орієнтир?

Є темні плями в історії кожного народу, не обминула ця доля і нас. Було багато що зроблено для того, щоб знищити особистість, як таку - це революції, війни, голодомори, тиранія та безбожжя. Існувала тільки "честь партії " та "культ особи ", народ же був позбавлений усякої честі і гідності. Слава Богу, що "непорушний оплот комунізму" все-таки зруйнувався, і це дало кожному з нас волю та право вибору. Але, на жаль, цей період наклав свій потворний відбиток на декілька поколінь: рабське мислення, втрата і відсутність орієнтирів, розмиті поняття добра і зла, справедливості і честі.

Після розвалу Союзу нове покоління, що виросло на зорі незалежності України, втратило зв'язок з народженими в СРСР. Обірвався зв'язок поколінь, принципів моралі, честі і гідності. Старе покоління не здатне та і не бажає приймати щось нове і рухатися в ногу з часом. А нове покоління не вміє робити аналіз минулого досвіду і вчитися на помилках інших, щоб витягати дорогоцінне з нікчемного. І ось, зруйнувавши старе, нам все ще не вдалося побудувати нове.

Я не закликаю повністю повернути досвід царської Росії, та це й неможливо, але щось у цьому було. Принаймні, шляхетних та гідних пошани людей було більше, ніж зараз. "Не будемо ідеалізувати людей.", - скажете ви. -Ідеальних немає". Я не про це, а про те, що є і були люди, яких ми могли б наслідувати в доброму, в чистому, в тому, що ушляхетнює будь-яку людину. Так, багато хто з нас не " благородної породи ", але це не заважає нам ставати людьми честі та виховувати в честі своїх дітей. Бували приклади в історії як безрозсудних і розбещених царів, так і шляхетних та гідних простолюдинів. Це ще раз підтверджує думку про те, що будь-яка людина здатна мати честь та шляхетність.

Отже, з чого розпочнемо? А як ви дивитеся на " слово "? Так, так, на слово. "На початку було Слово", не будемо ж винаходити колесо або вигадувати якісь нові, свої способи. Проблема сучасності - девальвація слова : словам усе менше вірять і менше заглиблюються в сенс слів. Для сучасного суспільства стало нормою життя безчестя слова. Коли люди, що знаходяться при владі багато обіцяють, але нічого не роблять. Коли чоловік і дружина дають подружню обітницю зберігати вірність і через короткий час забувають про це. Коли слово педагога, учителя не має цінності. Коли батьки втратили авторитет в очах власних дітей. Коли молодь перестала розуміти "культурні розмови" і спілкується за допомогою жестів, ненормативної лексики або на своєму "сленгу", далекому від шляхетності, честі та гідності. Усьому цьому є причина - наша особиста безвідповідальність, байдужість.

Багато сучасних людей навіть не розглядають "слово" і відношення до нього, як деяку складову, що бере участь у формуванні особи і побудові взаємовідносин. Адже саме наше ставлення до власного слова часто формує відношення інших людей до нас. Хочемо ми цього чи ні, але в усі часи, у тому числі й сьогодні, люди, що вміють виконувати свої обіцянки, були в честі. Навіть у кримінальних колах є власний кодекс честі. І людей, які "не відповідають за свої слова", не поважають, а то й карають.

Як багато і гарно вміють говорити наші політики - служба в них така! - Чи люди мистецтва, - теж за родом діяльності їм належить. Та й народ наш уміє бовкнути, а що з цього? До чого призводить ця "говорильня", де результат? Хвороба нашого часу - марнослів'я, демагогія, аморальність, брехня, порожнеча і те, в чому немає ніякої користі.

З усіх боків: вдома, на роботі, у навчальному закладі, серед однолітків, з екрану телевізора, у ЗМІ, з трибун - ми бачимо, чуємо і стаємо учасниками або мовчазними свідками звичайних життєвих ситуацій, у яких хтось і колись "кидає слова на вітер", обіцяє і не виконує. Як це знайомо ! Як актуально ! Обдурені діти зростають і стають схожими на своїх батьків. Усе повторюється з покоління в покоління, причому в кожному подальшому поколінні обростаючи, як снігова грудка, уже з більшою силою та з більшими руйнівними наслідками.

Тверезо оцінивши наше становище, хочеться кричати: "Допоки ми не поважатимемо себе як особу, створену не за образом тварини або рослини, але за образом та подобою Божою?! Допоки ми не поважатимемо себе як громадян своєї країни?! Допоки ми не поважатимемо себе як народ?! Допоки!"

Так чи маємо ми честь? Чи в честі у нас власне слово?

Цінність слова росте від витоків, від початку буття. Слово мало силу. Сам Бог, Творець усього видимого та невидимого, вартує, не спить над Своїм Словом, щоб воно скоро виконалося. Бог благоволить до тих, хто обіцяє навіть злій людині та виконує обіцяне. Він - Найвища влада і Вищий авторитет - подає нам приклад ставлення до слова.

Як важливо для нас відновити цінність слова, і почати необхідно з себе. Коли буде відновлена честь власного слова на всіх рівнях, тоді прийде порядок і честь в усі сфери нашої держави.

Так що принцип "дав слово - тримай " не втратив своєї актуальності і сьогодні.

Тож давайте зробимо наше життя гідним для наслідування.

Честь маємо, панове!

aliance

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.