Смертельні обійми маркетингу

Олег Ільїн,
Лауреат Всеукраїнського заочного конкурсу християнської публіцистики,
м. Дніпропетровськ

Центральною вулицею великого міста йде звичайний собі перехожий, таких багато. Людина серед людей у щоденному потоці городян. Та, чомусь, він привертає увагу високого ставного молодика в елегантному чорному пальті з папкою під пахвою. Той чемно вітається з перехожим і питає його про бажання й можливість взяти участь у соціологічному опитуванні про ставлення до самогубства. Перехожий, радше з цікавості, погоджується на розмову.

– Скажіть, – починає чемний промоутер, – Ви можете вдатись до самогубства?

– В крайньому випадку, – чується придушена відповідь. – В моєму житті має настати остаточна безвихідь…

Олівчик у пальцях опитувача робить першу швидку помітку в якихось записах на течці. Він продовжує:

– Скажіть, а Ви вже обміркували, як це зробите?

– Я, взагалі-то, на життя налаштований, друже! – оговтується наш перехожий. – Та, певний, виникне потреба, то й рішення знайдеться…

– Хочете, – веде далі своє молодик з незворушною посмішкою, – ми пройдемо до нашої студії, тут недалечко. Там Ви зможете за допомогою комп’ютерних моделей обрати найзручніший для себе спосіб піти з життя. Компанія подарує Вам за це вишуканий і надійний столовий прибор на 12 персон, або новітній телефон на дві картки.

Заохочення досягає своєї мети, й ось обидва вже сидять біля комп’ютера в затишному приміщенні. Крім наших знайомих, там розмовляють ще кілька пар. Говорять неголосно, тож, щоб почути бесіди інших, треба дослухатися. Несподівано від одного зі столів підводиться зблідла дівчина й намагається потрапити до виходу. Шлях їй перетинають два здоровані в уніформах охоронців і легенько підштовхують до масивних, оздоблених дубовою плиткою, дверей у протилежному до виходу кінці кімнати. Дівчина щось вигукує про бажання жити, про батьків, нареченого. Її, однак, ніхто з присутніх не слухає й вона зникає за тими дверима. Решта присутніх зосереджено втупила погляди у дисплеї. Щойно в їхній присутності – не скажу «у них на очах», бо всі очі в екранах – сталась трагедія… Та не з ними ж!

На дисплеї перед нашими співрозмовниками пропливають картинки одна жахливіша за іншу, і в розумі перехожого спалахує страшна здогадка. Він просить припинити показ.

– Я б забрав собі життя за крайньої скрути, - ледь чутно звертається перехожий до промоутера, - якимсь уколом у вену. Ввів би собі цей препарат і кінець. Ну то що мені належить за умовами Вашої дикої акції.

– Так, саме час поговорити про винагороду, – хижо посміхається той, хто зупинив нашого неборака, - Ваші спадкоємці одержать новітню модель смартфона «Nokia» оригінального фінського виробництва.

– Але до чого тут спадкоємці? – страх і обурення змішані в голосі потерпілого. – Мені лише 40 років. Я цілком здоровий і не збираюсь вмирати…

Обличчя промоутера робиться непроникним і холодним.

– За умовами нашого опитування, – байдуже кидає той, пораючись у своїх паперах, - нагороду одержують спадкоємці учасника акції, що йде з життя так, як вважає для себе за краще. Підпишіть ось тут…

Не будемо продовжувати цю жахливу фантазію. Дякувати Богові, такого немає. Ніхто в буквальному розумінні не вивчає громадської думки про те, як краще покінчити з собою. Та соціальні опитування й дослідження ринку на вулицях великих міст Україні нагадують стихійне лихо.

Ось «вікна-двері на різний колір і смак – підходь усяк!». А за сотню другу метрів Вам пропонують меблі на замовлення за цінами заводу-виробника. Та чомусь замість конкретної адреси салону, де ті меблі можна в зібраному стані побачити і доторкнутися до якісних поверхонь виставкових зразків, тицьнуть Вам до рук яскравий буклетик з електронною адресою й номерами мобільних телефонів. Та це ще не соціометрія смерті на повен зріст.

Ось картинка з натури, яка й спонукала мене вигадати страшну історію на початку цих роздумів.

Та сама центральна вулиця мого міста. До мене підходить кремезний чоловік ковальської статури з папкою-планшетом під пахвою. Він вітається й запрошує до «соціологічного опитування про ставлення до куріння». Мене наповнює сильне бажання розповісти можливому співрозмовнику про ритуально-язичницьке коріння цієї звички і про шкоду, якої вживання тютюну завдає організму людини й довкіллю. Та моя негативна відповідь на запитання про паління позбавляє чоловічка всякого інтересу до моєї особи.

Такі опитування мають свою логіку у вивченні й формуванні ринку. Людині задають перше питання про загальне ставлення до певної групи товарів, а потім в офісі ведуть детальну розмову про її улюблену марку чаю, кави, абощо. Учасник маркетингової гри одержує простеньке заохочення. Як правило, це маленька пачечка тих самих кави або чаю, плитка шоколаду, ручка з логотипом виробника, інший сувенір. Ще рік-два тому представники тютюнових компаній заохочували своїх споживачів пачкою сигарет, запальничкою й іншими речами, які потрібні курцям. Аж цього разу за участь у маркетинговій грі навколо сигарет пропонувалась плитка шоколаду. З якої б це причини такий улюблений продукт, що ним охоче ласують і малі, й дорослі, обрали для заохочення своїх жертв продавці знарядь для повільного самогубства?!

Не кажіть мені лише:

– Дядьку! Тобі так кортіло того шоколаду задарма, аж тут зась. Ось ти й обурився.

Буду чесним, читачу. Я ставив собі «шоколадне питання» під таким кутом зору. Виходить, ми з Вами тут обидва неправі. Подивімось на цю «дрібничку» інакше. Ось Ваш син-підліток іде містом. Йому пропонують плитку шоколаду за певні відповіді на визначене коло питань. Чи він уже досить твердий у своїх переконаннях? Або ось такий випадок. Опитувальники зустрічають батька з дитиною, чи діда з онуком. Впіймав себе на думці, що пишу так, ніби жінок, охочих запалити сигаретку, в Україні нема. То ж про що тут, врешті-решт, йдеться? Про «корисні й смачні» маніпуляції смертю!

Коли дивитись на ці факти лише з погляду маркетингу, все нормально! Ну заохочує виробник тютюну свого клієнта хай хоч новенькими, щойно з конвеєра, авто. Це його гроші і його справа – не втручайся, колего.

Та невже ми наше життя підпорядкували законам того-таки вивчення ринку й заохочення споживачів усього, що можна продати й купити, за всяку ціну?! А до власного здоров’я й добробуту суспільства нам байдуже. Тютюнові вироби хтось свого часу прирівняв до продуктів харчування. Так, в усякому разі, сталося в Радянському Союзі. Цікаво б довідатись, на яких підставах встановлено таку відповідність і класифікацію. Може, хтось розтлумачить мені «поживну цінність» ста грамів сигарет «Winston», чи, принаймні «Прилук»?

Нема бажаючих? А шкода! От відкриття було б – хоч Нобелівську премію тут-таки, без тривалого розгляду, вручай.

Сьогодні маємо, однак, в нашій країні зважати на цю прикру реальність.

Дехто дорікне мені законом про заборону паління в громадських місцях. Який-бо Ви, друже, наївний! Закони, що запроваджують адміністративну чи кримінальну відповідальність за певні порушення й не передбачають заохочення здорової й соціально орієнтованої поведінки, принижують гідність громадянина й особистості.

Низка держав світу пішла шляхом заохочувальних впливів. Тобто там законодавчо заохочуються дії громадян, які обирають здоровий спосіб життя. Таке ставлення підтримали й роботодавці. Працівник, що прагне зміцнювати своє здоров’я, може дістати від компанії додаткову оплачувану відпустку, гроші на відвідування різних оздоровчих центрів і заходів. Часто навіть підвищення на посаді дістане працівник, який уважно ставиться до свого здоров’я. Ясна річ, виробники й імпортери алкоголю й тютюну в цих країнах не в захваті від подібної політики держав. Проте саме така політика і є політикою здорових національних пріоритетів.

Чому в нашій країні досі дозволене вільне вивчення ринку товарів, що завдають людям цілком визначеної шкоди, яку підтверджено клінічними дослідженнями?

Зрозуміло, йдеться про значні прибутки імпортерів-посередників. Саме тому, напевне, чисельність тютюнових агентів на вулицях наших міст значно зростає під час проведення заходів, спрямованих на утвердження в українському суспільстві здорового способу життя. Останній факт наводить на думку про зухвале знущання виробників і імпортерів цигарок над справжніми потребами громади, або небажання змінювати такий прибутковий напрямок діяльності.

Та не повірю ні на мить, що пани й пані, які завозять до України отруту в дозволеній формі, не змитикують, як заробити гроші, допомагаючи нам зміцнити здоров’я.

Ми ведемо тут розмову про аморальне заробляння грошей на руйнуванні здоров’я нації. Тільки, благаю, панове, не дорікайте мені зужитою банальністю про те, ніби гроші не пахнуть. Я кидаю виклик виробникам й імпортерам сигарет, цигарок і тютюну в Україні. Ваші прибутки, любі панове – навіть на електронних носіях! – тхнуть плоско клітинним раком легенів, від якого мій батько помер на 68-ому році життя в травні 2005 року. Так, близько п’яти останніх років він не курив. Однак у його житті був час, коли він активно вдавався до цигарок. То були дні високих, граничних нервових й емоційних навантажень. Тоді лікарі запевняли нас, що, якби батько раніше відмовився від тютюну, його здоров’я дозволило б подолати вчасно розпізнану хворобу. Нагадаю ще раз з усією наполегливістю й відповідальністю. Прибутки виробників і імпортерів тютюну пахнуть в усьому світі раком легенів усіх, хто помер від цієї недуги, і хто страждає на неї зараз. У цьому гіркому переліку й актор, що хвацько фотографувався в образі герцога Мальборо.

Стривайте, читачу. Я написав, що буквально ставлення до самогубства ніхто не вивчає. А як же ті, хто на запитання промоутерів від імпортерів тютюну відповідають «так»? Той чоловік, що зустрівся мені в рідному місті, чи мила й привітна дівчина, прямує з «готовим клієнтом» до затишної кімнатки на маркетингову гру. Там точиться неквапна розмова про ціни й дизайн упаковки. Насамкінець, «щасливчик» випорхує з того гніздечка з виграною пачкою сигарет, запальничкою, чи плиткою шоколаду – як могло бути в моєму випадку. Хіба не про уподобаний спосіб самогубства і вкорочення життя курцям та їхньому оточенню ведуться ті приємні розмови?

Різниця з моєю вигадкою лише в тому, що в житті учасник опитування сам забирає дешевенький трофей.

Та тютюновий маркетинг серед білого дня не змінює від того своєї смертоносної природи.

Часом може здатися, ніби тютюн і горілка в Україні є національними продуктами номер один. Виробники алкоголю, наприклад, домоглися спонсорських повноважень скрізь, включаючи спортивні змагання. Хіба дитячі та юнацькі заходи їм ще не дозволено супроводжувати. Мені й справді цікаво, чому вітчизняними баскетболом і футболом не опікуються харківські турбіни, запорізькі мотори й трансформатори, миколаївські судна чи львівські автобуси. Невже наш тямущий народ «проміняв їх на тютюн та люльку, необачний»?

На закінчення цих роздумів навколо тютюну і його згубного впливу на українське суспільство, відповім на питання, чому не курю сам.

Негативним і навіть небайдужо-ворожим ставленням до сигарети й люльки я завдячую своїй вчительці біології. На одному з уроків, коли ми ще вчились у п’ятому чи шостому класі, вчителька прочитала нам лист одного молодого американця. Той чоловік курив з підліткового віку й помирав від раку легенів, коли йому виповнилось трохи за 30. На куріння хлопчика батьки не звертали уваги і в нього розвинулась важка тютюнова залежність. Свій лист молодий чоловік залишив як застереження юнацтву в усьому світі.

На жаль, не пригадую зараз конкретних слів того нещасного чоловіка. Пам’ять зберегла лише наш принишклий клас, в якому вже дехто з хлопців «скуштував справжньої дорослості». Тієї миті мені здавалось, ніби мої думки кричать на всю шкільну будівлю, аж так, що їх чути на першому поверсі (кабінет біології знаходився на третьому).

Про те, мого серця ті слова торкнулись дуже серйозно й спричинили моє перше по-справжньому чоловіче рішення – ніколи не курити. До такої позиції мене спрямувало бажання прожити довге здорове життя. Мене вразила рання смерть того невідомого американця.

Занадто часто, друзі, на терезах нашого особистого вибору вагомішим виявляється бажання «все у житті спробувати».

Та чи не зависокою є ціна такого бажання?

Втрачена доля… Мрії, що уриваються в лікарняній палаті, чи десь просто неба…

Невже, на Вашу думку, варто спробувати й це?

aliance

shpu facebook

 

biblioteka

krug-stol2013

krug-stol2014

Головна сторінка | Людина року | Контакти

© Використання будь-яких матеріалів сайту дозволено тільки за умови активного гіперпосилання на джерело. Офіційний сайт Спілки християнських письменників України. 2010-2017 рр.